Історія та розвиток Київського вищого професійного училища

залізничного транспорту імені В.С. Кудряшова.

          Київське вище професійне училище залізничного транспорту імені В.С. Кудряшова має багату, понад 150-річну історію існування. 7 червня 1870 від київського вокзалу відійшов паровоз, що тягнув невеликий поїзд на відстань близько 300 верст. Так почався регулярний рух поїздів Київ-Жмеринка відділення Південно-західної залізниці в сучасних межах…

         Але для експлуатації дороги просто необхідні були кваліфіковані кадри. Через чотири місяці, 27 листопада 1870, було відкрите професійне училище при Київських головних майстернях Південно-західної залізниці.

         З 1893 року базою для поповнення рядів професійної школи став сирітський притулок, якому присвоїли ім’я царя Олександра III, та побудували за проектом архітектора Олександра Кобелєва. Притулок був організований за принципом школи-інтернату та давав безкоштовний дах, харчі та виховання сиротам працівників залізниці. Верхній поверх займали житлові приміщення для хлопчиків і дівчаток. Внизу знаходилися навчальні класи; у зворотній частині першого поверху розташовувалася будинкова церква (її вівтарну апсиду можна бачити до цього часу). У 1909 перед притулком установили погруддя імператора, однак незабаром після революції пам’ятник царю був знесений.

         Саме тут у 1905-1906 навчався та проходив професійну підготовку відомий художник Н.Г. Петрицький.

         Відтоді чимало славних сторінок вписали випускники училища в історію залізниці.

         Після громадянської війни 70% паровозів і 30% вагонів були непридатні до експлуатації. Перед країною стало невідкладне завдання відбудови господарства й, у першу чергу, залізничного транспорту. Протягом більше 2-х місяців, з 8 лютого 1920 Київським залізничним вузлом були відремонтовані сотні паровозів, 25% з них у головних залізничних майстернях. Серед залізничників самовіддано працювали і випускники училища і учні.

         У 1921 році, коли в Києві зупинялися підприємства й паровози через відсутність палива, з ініціативи Миколи Островського було ухвалене рішення побудувати вузькоколійну залізницю від Боярки до Києва для перевезення дров, які не можна було вивезти іншим транспортом. Цю вузькоколійку будували у дуже складних умовах. У будівництві брали активну участь багато наших випускників. Один з таких учасників — Шпаків М.Н., що більше 25 років пропрацював майстром виробничого навчання в училищі.

         З 1922 залізнична професійна школа була школою учнівства Київських головних майстерень Південно-Західної залізниці і називалася ФЗУ (фабрично-заводське училище). Навчання тут передбачало не тільки надбання професійних навичок, але й отримання початкової освіти. У ці роки училище веде підготовку токарів, фрезерувальників, столярів та ремонтників вагонів. Значно зростає престиж таких професій, як помічник машиніста та кочегар потягу.

         22 червня 1941 року о 4:05 випускник нашого училища Соколов Анатолій Михайлович зробив свій перший бойовий виліт і відкрив рахунок втрати німецької авіації. З 37 повітряних боїв він збив 8 літаків супротивника. Батьківщина високо оцінила подвиг Соколова А.М., який загинув 25 січня 1942 при злеті літака.

          Неоціненну допомогу фронту робили наші випускники й учні в роки  Другої світової війни, проявляючи виняткову хоробрість і мужність, часто під обстрілом супротивника вони підвозили до фронту боєприпаси, зброю, продовольство й все те, що необхідно було для перемоги над ворогом. Одночасно вглиб країни перевозилися матеріальні цінності, і евакуювалося населення. Заслужені бойові й трудові нагороди прикрашають груди багатьох наших випускників.

         З перших днів війни учні училища брали участь у будівлі захисних споруд, а коли над Києвом нависла загроза окупації, училище у повному складі було евакуйовано спочатку у Харків, а потім на станцію Челкар, що у Казахстані. У грізному 1942 саме звідси 141 учень добровільно пішов на фронт і у важку хвилину зупинили шлях ворога до Сталінграду, віддавши своє життя.

          Вагомим є внесок учнів в оборону Києва. Під керівництвом своїх наставників вони викопали 500 протитанкових ровів, будували надовби, відновлювали зруйновані залізничні колії. Перебуваючи в евакуації, самостійно ремонтували паровози, вагони, залізничні колії, брали участь у розширенні вузла Соль-Илецк і водили поїзди з усім необхідним.

           З перших днів окупації Києва почало діяти підпілля залізничників. Підпільні групи вдень і вночі громили німців, злітали склади, пускали під укіс поїзди, виводили з ладу паровози, вагони, поширювали листівки, що закликали до боротьби з ворогом. Безстрашні машиністи водили поїзди по замінованих ділянках залізничної колії. Паровозники наперед знали, коли й де буде замінований шлях, на цій ділянці поїзд летів з великою швидкістю, паровоз устигав проскочити через міну, що вибухала під рухомим складом. Це була гра зі смертю, але іншого виходу не було.

         У всіх цих видах боротьби проти фашистських агресорів брав участь випускник училища, начальник колісного цеху вагоноремонтного заводу, Володимир Сидорович Кудряшов і його товариш по навчанню й боротьбі Сікорський Іван.

         У 1941, під час відступу, Володимир Сидорович залишився в місті для підпільної діяльності і очолив диверсійну групу, що зробила ряд акцій проти окупантів. Підпільники знищували ворогів і їх посібників, виводили з ладу військове і виробниче устаткування, поширювали серед киян листівки, за що в літку 1942 Кудряшов був арештований гестапівцями і після важких тортур убитий. За героїчні подвиги в боротьбі проти фашистських загарбників у тилу ворога й за особливі заслуги в розвитку партизанського руху на Україні Указом Президії Верховної Ради СРСР Володимиру Сидоровичу Кудряшову посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Саме його бюст стоїть нині перед училищем (скульптор Григорій Молдаван, 1972).

           Один із організаторів і керівників героїчної оборони Одеси й Севастополя був наш випускник, член військової Ради, Микола Михайлович Кулаков, який брав активну участь у розробці й здійсненні бойових операцій Чорноморського флоту. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 травня 1965 за зразкове виконання бойових завдань, командування, мужність і відвагу, героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками й на відзначення 20-річчя від Дня Перемоги у Другій світовій війні, віце-адміралові Кулакову Миколі Михайловичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

           Напередодні штурму Берліна право на перший залп одержала дивізія, якою командував випускник училища, полковник Темпер М.Ф.

           Відступаючи на Захід, фашисти знищували все, особлива увага була зосереджена на залізниці. Паровозні депо, вокзали, мости, локомотиви, вагони та колія зруйновані. Необхідно було терміново все відновлювати, щоб забезпечити переможне просування наших військ на Захід. Відчувалася гостра потреба у фахівцях на залізничному транспорті. Крім терміново організованих курсів, технічних шкіл по підвищенню професійного  рівня робітників, відновлювалися та  організовувалися професійно — технічні залізничні училища. Так було відновлене і наше училище, що тоді називалося залізничне училище  № 1 (ЖУ – 1).

            У 1944 училище повертається у Київ і вже у 1945 проводить перший післявоєнний випуск спеціалістів.

            Будинок навчального корпуса, знівечений фашистами, необхідно було хоча б частково відновити. Всі віконні просвіти заставлялися цеглою й лише один отвір залишався для виводу димарів тимчасових чавунних грубок. Про те, щоб засклити вікна, поки не могло бути й мови. У класах ставилися наспіх збиті столи, ослони й уцілілі старі меблі. Майстерень не було. І от у таких умовах почали готувати помічників машиністів паровозів, слюсарів з ремонту паровозів і вагонів, ковалів, токарів, столярів і інших фахівців.

           Перед директором училища Аушевим, завучем Кудельским, викладачами Рябчуком, Поздняковим, Любченко та ін., ст. майстром Шпаковим, майстрами виробничого навчання Овчинниковим, Антиповим, Рогачевским, Мартинюком, Сероежко й іншими, було поставлене завдання не тільки відновлювати училище самотужки, а також навчати спеціальностям і виховувати учнів у важких побутових умовах повоєнного часу. Це були підлітки з порушеною нервовою системою. На їхніх очах розстрілювали батьків і близьких, залишаючи їх сиротами без хліба й житла. Учнів держава взяла на повне забезпечення. Педагогічний колектив прийняв термінове рішення — самотужки побудувати майстерні, які були вкрай необхідні для підготовки фахівців. Учні зі зруйнованих будинків вибирали цеглу, чистили її та приносили в училище для будівництва.

            З 1944 до 1953 змінилося три директори. У 1953 році директором залізничного училища № 1 призначений вихованець фабрично-заводського навчання Муляр Федір Трохимович, що своїми організаторськими здібностями надихнув колектив училища. Більше двох десятиліть Муляр Ф.Т. очолює заклад освіти. З його ініціативи й під його керівництвом проведено багато робіт: засипано величезний яр, на його місці створено стадіон. У 1964 побудовано гуртожиток для учнів, переустатковані майстерні, оснащені навчальні класи й  кабінети всім необхідним для освітнього процесу. Федір Трохимович і весь колектив викладачів і майстрів виробничого навчання, технічний персонал, доклали всіх зусиль, щоб учні отримали якісні знання й були гідним поповненням робітничого класу.

            У середині 50-х років з переходом залізничних доріг на тепловозну та електричну тягу з’являються і нові спеціальності: машиніст тепловозу і машиніст електровозу, слюсар по ремонту тепловозів.

             08 вересня 1955 наказом № 170, залізничне училище № 1 перетворене в технічне училище № 7, а 26 квітня 1963 у Міське професійно-технічне училище № 17 (наказ № 122 начальника Київського МОУ ПТО).

            Перебудовує свою роботу і училище. Значно оновлена матеріальна база дозволяє у 1961 зробити перший випуск із 32 осіб помічників машиніста та слюсарів з ремонту тепловозу. З 1966 року училище випускає помічників машиніста електровоза. Починається підготовка провідників вагонів міжнародного класу, білетних та вантажо-транспортних касирів.

           У вересні 1965 в училищі починає працювати Музей історії закладу освіти, який стає не тільки центром збору історичної інформації, але й важливим центром виховної роботи. Зі стін музею дивляться портрети перших керівників училища. Серйозні, розумні обличчя. На жаль, з тієї давньої пори збереглося дуже мало достовірної інформації й фотографій. Ось портрет Федора Юлійовича Мацона, який займав цю посаду у 1872 — 1873 роках. Василевський керував училищем у 1882 — 1908 роках, у 1910 році керівником була людина з характерним українським прізвищем Нетреба, після нього керував підготовкою залізничних кадрів інженер І.І.Куклін.

         11 квітня 1969 училище перейшло на підготовку спеціалістів із середньою освітою: помічників машиністів електровозів, тепловозів, моторвагонних секцій; слюсарів з ремонту тепловозів і електровозів, токарів. (наказ № 32 від 11.04.1969 Держкомітету по ПТО РМСРСР).

         На відзнаку сторіччя з дня заснування у 1970 році училище нагороджено орденом «Знак пошани» та йому присвоєно ім’я випускника училища 1927 героя Другої світової війни Володимира Сидоровича Кудряшова.

         У 1972 училище вперше випустило 180 кваліфікованих робітників -спеціалістів із середньою освітою.

         У 1983 відмічені заслуги колективу училища в підготовці кадрів для Київського відділення Південно-Західної залізниці, який за післявоєнний час випустив більше 14 тисяч спеціалістів.

          Зі стін училища вийшло багато талановитих людей: професор, доктор медичних наук Дворцен Ф.Б., професор, доктор історичних наук Кулаков В.М., полковник Пенин П.А., капітан першого рангу Герасимов К.В., полковник Торчинский П.І., майстер бюро опису Київського ЕВРЗ Федорович Г.І., майстер КЭВРЗ — Кудряшов С.С., підполковник авіації Герб В.Ф., заступник начальника відділу кадрів Південно-Західної залізниці Іванов А.Г., лауреати Державних премій виконроб Ратнер Ю.П., головний інженер Київпроекту Печенов А, Н., народний художник Петрицкий А.Г., токар Київського ЭВРЗ Булгаков Н.К., машиніст локомотивного депо Київ-Пасажирський Вернигора І. А., машиніст локомотивного депо ст. Дарниця Биленко С.Я., начальник Київського міського керування профтехосвітою Тодосієнко В.М., машиніст депо Жмеринка, депутат Верховної Ради УРСР Николашин Н.А., чемпіон олімпійських ігор, заслужений майстер спорту Цибуленко В.С., суддя міжнародної категорії з футболу Балакин Н.Н., заслужений артист державного ансамблю пісні й танцю України, лауреат міжнародних конкурсів, танцмейстер Віденських балів Чапкіс Г.М., начальник залізобетонного заводу Ващук А.О., начальник Українського центру по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті (УЦОП) Левчук О. П., директори закладів професійної (професійно-технічної) освіти Сопруновський В.С., Мірошник Б.С. і багато інших.

           У серпні 1984 Міське професійно-технічне училище № 17  перетворене у середнє професійно-технічне училище №17 (СПТУ № 17). 19 грудня 1994 —  професійно-технічне училище №17 (наказ № 451 Головного Управління освіти від 19.12.1994). 30 серпня 2002 року  професійно – технічне училище №17 перетворене в Київське вище професійне училище залізничного транспорту (наказ № 494 від 30.08. 2002).

         На сьогодні Київське вище професійне училище залізничного транспорту імені В.С. Кудряшова має добру матеріально-технічну базу для навчання та виховання учнів. У ньому отримують професію 411 здобувачів освіти у 18 групах з шести спеціальностей. Педагогічний колектив – це 40 викладачів і майстрів виробничого навчання на чолі з директором Богомоловим Михайлом Анатолійовичем.

         У жовтні 2010 укладена угода про міжнародну співпрацю між училищем та Колійним училищем республіки Польща та угода про міжнародне співробітництво між Брестським державним професійним ліцеєм залізничного транспорту (Республіка Білорусь).

         Училище має власний герб та гімн.

         Наш заклад освіти є одним із лідерів за участю у культурно-спортивних заходах Солом’янського району та міста Києва. Учні є призерами змагань із кульової стрільби, настільного тенісу, міні-футболу, військово-патріотичних ігор. Бере активну участь у конкурсах професійної майстерності.

          За результатами останніх трьох років наші здобувачі освіти вибороли призові місця в номінаціях:

2019 рік — І місце в Галузевому конкурсі фахової майстерності серед здобувачів освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти України залізничного профілю з професії: 7233 «Слюсар з ремонту рухомого складу»;

2020 рік — ІІІ місце в IV галузевому Конкурсі професійної майстерності серед представників закладів професійної (професійно-технічної) освіти залізничного профілю за професією «Помічник машиніста тепловоза»;

2021 рік — V місце в Галузевому конкурсі фахової майстерності серед здобувачів освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти України залізничного профілю з професії: 8311 «Машиніст електровоза» та 8311 «Машиніст тепловоза»;

2022 рік — І місце у І етапі Всеукраїнського конкурсу професійної майстерності «WorldSkills Ukraine» у 2021-2022 роках за компетенцією «Експлуатація та обслуговування залізничного транспорту».

         Щорічно 27 листопада колектив відзначає День училища.

         Ось такою насиченою та продуктивною є діяльність педагогів та здобувачів освіти Київського вищого професійного училища залізничного транспорту імені В.С. Кудряшова.

Залізниця – наша ти мета!

Вибір свій зробили на життя.

Ми в учили професію здобудем –

Треба користь всім приносить людям.

Приспів:

Дороги різними бувають,

Але зв’язали ми буття

Із магістралями країни,

Що з’єднують на все життя!